Наш край в просторі і часі

«Кожному мила своя сторона» – писав Г.Сковорода – український поет, байкар, філософ. Земля, де народились і звідки пішли у світ дорога для нас, має особливе значення. Ми  називаємо її просто рідним краєм – духовною нашою силою.
Вивчення історії рідного краю,збереження пам’яток  минулого – одне з основних завдань краєзнавчої роботи бібліотеки – філії села Лудин.
Звідки ж випливає історія нашого  краю, частинки заходу  України? Скільки  вітрів прошуміло  над нашою стороною?
Тисячолітня історія сягає своїм корінням у сиву давнину.
Край овіяний легендами, оповідок, переказів сивої давнини, звеличений відвагою й боротьбою наших далеких і близьких предків.
Колись давно на березі ріки Західного Бугу,яка омиває нашу місцевість оселилися наші предки слов’янські племена – дуліби, бужани,велиняни.Дивна краса тієї місцевості та ріка вабили сюди не одне поселення. Край кипів птаством, звіриною, а ріка – рибою. Кожне поселення, кочові племена над рікою, серед боліт, серед хащів кущів мали свої географічні назви. Уявити можна ліси, чагарники залиті водою. З чого походять наші села можна догадатись.
Збилися з дороги люди , заблукали у лісі і поселились. Унаслідували назву Блудин,а через декілька століть поселення стане Лудином. Мабуть від посуду лудженого пішло.Значить багато було майстрів, які робили посуд.
Інше поселення, над самою рікою заховалось далеко в буковому лісі і все переконували інших,  «а ми з буків». Згодом назва скоротилась, залишився  Амбуків. Так свідчить «Історія міст і сіл Волинської області» і згадується місто Амбуків в Vтис. до н. е. На піскових навіяних дюнах над річкою Буг сліди осель неоліту і бронзового періоду.
Село Черників походить також від місцевості де поселились люди, серед чорних кущів дрімучого лісу.
Село Вигаданка , якого уже немає,пішло від вигоди проживання людей біля ріки.
Село Рокитниця унаслідувало назву від кущів рокити, які росли над Бугом.
А по якомусь часі, поселення виходили з лісових хащів,змінили мисливство і рибальство на землеробство.Вони розорювали під поля колишні площі лісів, засівали їх житом для нового життя і продовжували волелюбний працьовитий рід. Тут були умілі хлібороби і ремісники, та ще й умілі воїни.
Перегорнімо сторінки історії…
Козацькі сліди в ній…  Які таємниці бережуть кургани?
З розповідей старожилів села, відомо що залишались довго ще стародавні спостережні вишки, інші розповідають, що це козацькі могили.
За даними обласного архіву перші згадки про населені пункти рахувалися:села Лудин і Рокитниця – 1570 р. Амбуків -1577 р.,Чорників -1885р.
Памятає  історія ще й таке.
Чула земля стогін, і плач, і тупіт звихрених козацьких коней. Земля потерпала від татарських нападів. Не одну сотню літ люди цих земель мріяли про волю, боролись за життя.
Згадаймо призабуті давні круті дороги і схили, урочища в полях: Острів,Ниви, Загуменка, Півланки, На пісках, Загороди, Соснина, Сіножать, Княжів, Кургани, Могила, За селом.  На надбужних розлогих сіножатях вал або вали (висотою 8 – 10 метрів).Простяглися по волинській стороні Бугу до 4 км. Вони досліджені, а з огляду на близьке до т. зв. Городища Волинь, від якого цілий край прозвався Волинню, можуть бути повязано з цим старим містом.
Дорога з села Лудин до села Амбуків, до ріки  Буг назвали – « Могильною дорогою». Де нині с. Амбуків в давнину було містечко «Буків» (з бука), а навпроти за річкою Буг – містечко Городок. Якось напали татари і всі околиці зайняли. Почалась облога, а тоді татари пішли на штурм всім своїм військом. Якраз в ту пору прийшов на допомогу обложеним князь Данило з військом.Татар розбили,але полягло багато козаків, як біля Городка так і біля Букова. Поховали за козацьким звичаєм: насипали шапками дві великі та високі могили: біля Городка і біля Букова.
Історичні факти.
Тяжким і безрадісним було життя селян за часів кріпосного права. Тяжка панщина, бідненькі хати, вкриті соломою,маленькі віконця в яких вечорами блимали каганці. А посеред селянських хижин в селі Лудин височів двоповерховий розкішний палац графа Чадського.
Після скасування кріпосного права кращу землю забрали собі поміщики і граф, а селянам залишилися гірші землі по одній десятині. Ще й досі збереглися назви: Довга, Лоза, Широка.Вони розповідають про післяреформний наділ землею селян. Згодом графиня Чадська позбавила вигонів і водопоїв. За оренду перегонів для худоби  водопоїв селяни повинні були сплачувати графині великі суми грошей, або  відробляти. Вона намагалася позбавити селян давніх «сервітутних прав» на спільні угіддя: випасати худобу в лісах, збирати хмиз, ягоди, косити траву, ловити рибу в озерах.
Згодом селяни попали під гніт польської шляхти. Землі поміщика Косинського і графа Чадського були віддані в нагороду польським воякам – осадникам.
Для нагляду за «благодійністю» селян в палаці колишньої графині Чадської було влаштовано «пастерунок». Селяни були пограбовані в галузі освіти. В Лудині була лише одна початкова школа (на всі довколишні села), яка містилась в одній кімнаті селянина Куцая Гната, де могло навчатися 25 дітей. Інші були неписьменними.
У 1939 році Червона Армія звільнила територію з-під гніту панської Польщі.
Життя визволеного селянства затьмарили фашистські загарбники.Під час німецької окупації з 37 хлопців і дівчат у Лудині була створена самооборона «Самостійний Лудин». Протягом 1.5 років в селі не зявлялися ні німці, ні поляки, не загинув ні один мешканець.
В 1940 році розпочалось відселення від Бугу – лінії державного кордону. Переселяли в Горохівський, Ківерцівський райони. А вже згодом  біженці – селяни  верталися на місця, знову оселялися на горбистій місцевості, вздовж ріки, освоювали суцільні руїни і згарища війни.
Сьогодні обличчя наших сіл зовсім інші. Територія -4478 га. Межує із Західним кордоном  Республіки Польща. До районного центру – 37 км, до Республіки Польща – 3 км.
У селі Лудин на узвишші, в обрамленні старих крислатих дерев, видніється  Свято – Миколаєвська  церква ,найдавніша на Волині. Чотири століття прошуміли над її куполами і молитви не одного покоління лунали над нами до Всевишнього. Можливо, міркують  прихожани  церкву обминуло лихо завдяки покровительству святого Миколи,на честь якого в давні часи і звели її. Було це року 1601 –го. Лиш кам’яні хрести на церковному подвір’ї  зберегли память про історію краю. Церква , деревяний храм, побудований у стилі українського барокко ( корабельний тип).Церква діяла в селі і за Польщі, і за радянських часів.
Ліворуч дороги , що веде до церкви, стоїть капличка, в ній завжди б’є джерело.Старожили розповідають, що колись була велика засуха. Це джерело врятувало людей від загибелі.Де зараз вулиця Зелена,місцина де споконвіку було багато зелених насаджень, дерев протікала річка  Блоха, де в давнину було багато джерел. Вона була  глибока і широка,де навіть проходили баржі і параходи.
За 200 метрів від церкви стоїть споруджений на кошти селян хрест на честь скасування кріпосного права. На ньому наведений вираз з царського маніфесту про звільнення селян.
На території села Чорників знаходиться Свято – Троїцька церква МП.
У селі Лудин є памятки історії, культури та заповідники місцевого значення:
1.    Свято – Миколаївська церква 1601 року.
2.    Могила вояка УПА Бірона Степана Ониськовича, котрий загинув у сутичці з німцями у 1943 році.
3.    Ландшафтний заповідник Березовий гай» площею 36,7 га, утворений рішенням облради №17/19 від 17.03.1994 року.
4.    Памятний знак на честь скасування кріпатства (1861 рік)
5.    Памятник односельчанам,загинувшим у 1941-1945 роках.
На 01.01.2007 року в селі проживав вязень німецьких, сталінських концтаборів, автор двох книг «3688 діб в сталінсько – беріївських концтаборах» і «Німеччина очима остарбайтера», член Асоціації незалежних волинських письменників імені Павла Чубинського,людина неспокійної вдачі і палкий патріот України – Куцай Степан Гнатович.
Народна пам’ять відносить нас від історичних подій минувшини. Безсмертя нашого народу засвідчує жити життям народу, творити, відкривати нові сторінки життя і побуту селян.


Схожі записи:

  • День вшанування у Лудині

  • Кількість переглядів: 820

    Залишити коментар

    + 6 = 10